Концепция Общественной Безопасности

народ, без панства, без літератури, без школи, безграмотний, знесилений, оплутаний законами й державним апаратом визиску. Він уже забув свою історію, свою колишню боротьбу за соціяльне й національне визволення з-під польсько-московської шляхти, свої великі установи (як наприклад, республіку Січи Запорожської, свій колишній високий стан культурности, свою науку й школу, які були зразком і вчителем напівазіатської Москви; він навіть ім’я своє забув і покірно, тупо одгукувався на те ім’я, яким кликав його пан” [62].
До якого стану втрати національної свідомості, під царською кормигою дійшов народ, показує П. Куліш. “Малоросійські простолюдини на питання: “Звідки ви?” будуть відповідати: “Із такої-то губернії”, але на питання: “Хто ви? Який народ?” не знайдуть іншої відповіді, як тільки: “Люде, так собі народ та й годі”. “Ви русскіє?” — “Ні”. — “Хохли?” — “Якії ж ми хохли?” (Хохол — слово лайливе, і вони його відкидають). — “Малоросіяни?” — “Що то за малоросіяне? Нам його й вимовить трудно”. (Малоросіянин — слово книжне, і вони його не знають). Словом земляки наші, даючи називати себе Руссю, Черкасами і чим завгодно, самі себе називають тільки людьми і не присвоюють собі ніякого власного імені” [63].
Незважаючи на шалені та систематичні утиски, в другій половині XIX ст. українофільський рух не те що не упав, але розрісся і набрав сили. Власне, Емський указ 1876 року “штовхнув українську літературу на ширші політичні води. Контакти з Галичиною стали практичним гарантом цього процесу” [64].
Ми вже згадували Каткова, що подав причини ворожого наставлення Росії до нібито братнього народу. Вкажемо ще на деякі аргументи великодержавних шовіністів.
Для боротьби з поширенням етноніму “українець”, в Києві, за почином редактора чорносотенної газети “Киевлянин” професора Д. Піхна, створюється “Клуб русских националистов”. Клуб створили, як вони писали: “щоби відстоювати російську ідею на “юго-западе России” від єврейських та українських “козней и натисков” [65]. Російські великодержавні ідеологи затратили чимало зусиль, щоб не дати українцям перейти на новий етнонім.
У доповіді на зборах “Клуба русских националистов в Киеве” зміна етноніму приписувалася особисто М. Грушевському, який “відкинув усякі хитання стосовно назв, що історично утворилися для різних частин західної і південної Русі: Угорська Русь, Буковина, Галіція або Червона Русь, Холмщина,