Концепция Общественной Безопасности

Об’єктивне вирiшення цього питання — обов’язкова передумова побудови мiцного iсторичного фундаменту незалежної України” [3].
У своїй розвiдцi М. Грушевський пiддав рацiональному аналiзовi традицiйну “звичайну схему” iсторiї Росiї, або, точнiше, iсторiї Схiдної Європи, яку на початку XIX ст. систематизував лiтератор, журналiст i офiцiйно придворний iсторiограф М. Карамзiн. Великодержавна схема нащадка татарського мурзи — Карамзiна — значною мiрою спиралася на мiфологiчнi уявлення московських церковних книжникiв XV–XVI ст. [4] Передусiм на уявленнях митрополита Макарiя, викладених у мiфотворчiй компiляцiї “Книга Степенная царского родословия” [5]. Великий вплив на Карамзiна мав “Синопсис” Iнокентiя Гiзеля. З особистих кон’юнктурних мiркувань у “Синопсисi” Гiзель “зобразив московське царство спадкоємцем Київської Русi” [6].
“Схема” Карамзiна, побудована на середньовiчнiй генеалогiчно-династичнiй iдеї панiвної верхiвки та на постiйному змiшуваннi етнонiмiчних понять “Русь” i “Россiя”, мала величезний вплив на подальший розвиток росiйської iсторiографiї [7]. Майже двiстi рокiв основнi її догми через белетристику, пресу, а головне — через школу, церкву, армiю втовкмачувалися у свiдомiсть як росiян, так i українцiв i бiлорусiв. На “звичайну схему” орiєнтувалися i продовжують безкритично орiєнтуватися iноземнi iсторики. “До цiєї схеми через довге уживання звикли, а шкiльна традицiя її скрiпила” [8]. М. Карамзiн виробив не умоглядну кабiнетну концепцiю, а дiйовий мiф росiйської державної iдеологiї. Фактичний бiк справи не привертав його особливої уваги — Карамзiна цiкавив лише заданий загальний хiд подiй [9]. Для росiйської iсторiографiї, попри драматичнi державнi і полiтичнi пертурбацiї, схема Карамзiна загалом залишається i досi недоторканою “священною коровою” [10]. Відомо, що панівнi кола Росiї постiйно намагалися iмперсько-iсторичними мiфами впливати на душi поневолених народiв, зокрема українського. Полiтологи вiдзначають, що росiйська держава протягом вiкiв мала iдеократичний характер, тобто влада в Росiї спиралася не на систему законiв, а на певну систему iдей: самодержавство, православ’я, панславiзм, марксизм-ленiнiзм, євразійство тощо. Iдеократична держава вiдводить чiльне мiсце iсторiографiї: остання має навчати, пояснювати й виправдовувати дiї полiтичного режиму. Багатотомна карамзінська “История Государства Российского” була написана саме в потрiбному царизмові iдеократичному дусi. Свою працю Карамзін вiрнопiддано присвятив “Государю императору Александру Павловичу, самодержавцу всея России”, а передмову розпочав пiдлещувальним