Концепция Общественной Безопасности

[40].
На Вороніжчині до сьогодні, за твердженнями етнографів, українців називають “хахлами”, а росіян відповідно “кацапами”. “Ці найменування завдяки їх широкому розповсюдженню і стійкому побутуванні перетворилися в своєрідні етноніми, втративши характер образливого прозвища” [41]. Сучасний (безцензурний) шкільний підручник чітко фіксує цю антонімічну пару. “Кацапи” — зневажливе прізвисько росіян, поширене в Україні на противагу такому ж глузливому прізвиську українців — “хохли”, поширеному в Росії” [42].
Семантико-стилістичний обсяг етнофолізму “кацап” у мові українців (як, зрештою, й “хахол” у мові росіян) — це плід багатовікового співжиття. Слово “кацап” з погляду об’єктивної науки, звичайно, жодним чином не може функціонувати навіть у ролі етноніма-синоніма. Так само, як назва “хахол”.
На завершення можна ще відзначити, що в таємних мовах (професійні арго) теж побутували своєрідні етноніми. Так, наприклад, в російських етнонімах-арготизмах українця називають “мармиш”, а українку — “лоха”. У свою чергу в арго українських лірників, як і в білоруських професійних жебраків, росіян означали терміном “батус”, “бацай” [43].




[1] Шевченко Т. Повне видання творів.— Варшава; Львів, 1935.— Т. XI: Листи.— С. 21.
[2] Білецький О. І. Письменник і епоха.— К.: Держлітвидав УРСР, 1963.— С. 397.
[3] Федорук О. До питання про Шевченкові впливи на Пантелеймона Куліша // Пантелеймон Куліш: Матеріали і дослідження.— Львів; Нью-Йорк: Видво П. Коць, 2000.— С. 67.
[4] Письма Н. В. Гоголя.— СПб.: Изд. А. Маркса, [б. р.].— Т. I.— С. 253.
[5] Українка Леся. Твори: В п’яти томах.— К., 1956.— Т. 5.— С. 10.
[6] Одарченко П. Леся Українка під гнітом сучасної совєтської цензури // Леся Українка. 1871–1971.— Філядельфія, 1971–1980.— С. 277.
[7] Словарь української мови.— К., 1908.— Т.  II.— С. 226–227.
[8] Даль В. Толковый словарь живого Великорусского языка.— СПб., 1881.— С. 99.
[9] Словарь современного русского литературного языка.— М.; Л.: Изд. АН СССР, 1956.— Т. V.— С. 886.
[10] Словник української мови.— К.: Наук. думка, 1973.— Т.  IV.— С. 123.
[11] Пыпин А. Н. История этнографии.— СПб., 1891.— Т. III.— С. 5.
[12] Свидницький А. Твори.— К.: Держлітвидав УРСР, 1958.— С. 218.
[13] Галаган М. З моїх споминів.— Львів, 1930.— С. 35.
[14] Зайончковский И. А. Кирило-Мефодиевское общество.— М.: Издво Москов. унта, 1959.— С. 117.