Концепция Общественной Безопасности

людність, а московське правительство цього не хотіло, й між московськими воєводами і козацькою старшиною почалась явна конкуренція, яка часом доводила до явних колізій.
Теж саме на другий рік показалось і в спільних козацько-московських операціях під проводом самого гетьмана і боярина Бутурліна в Західній Україні, і гетьман кінець-кінцем обірвав тут операції та залишив війну для того, щоб не пустити в тутешні городи московських залог, як того хотіли москалі, а лишити їх свобідними від Москви. Так пояснив гетьман шведському королеві.
І от у цих обставинах наступає нова зміна царського титулу, вже, очевидно, зовсім не з української ініціативи. Замість двочленної форми “Велика і Мала” утворюється тричленна: додається ще й “Біла Русь”. Цього потрібували московські правителі для підкреслення політичної окремішності земель колишнього Великого князівства Литовського від Гетьманщини. Під тиском царського уряду козацькі війська виведено з цієї території, скасовано там утворений Чауський козацький полк, лише Стародубщину, яка теж належала до Великого князівства Литовського, гетьманський уряд не віддав. Так відповідно до засади “розділяй і пануй” утворилася пресловута тричленна формула “Велика, Мала і Біла Русь” [29]. Після завоювання Білорусії та Литви в 1655 р. було внесено в царський титул “всея Великія і Малыя і Б Ґhлая Россіи самодержца…”. На погляд Грушевського “коли за Богдана Хмельницького, в 1654 р. об’єдналися землі українські й білоруські з московськими, вважалося потрібним назвати осібними йменнями сі краї, і з того часу пішло се означення “Великої, Малої і Білої Руси” [30].
Від другої половини XVII ст. і до першої половини ХІХ ст. “Малоросія” збігається з Гетьманщиною (згодом Полтавщина й Чернігівщина, туди ж входив Київ) у протилежність до земель Війська Запорозького та Слобідської України. В офіційних урядових документах “Малоросія” — це майже завжди Чернігівщина й Полтавщина. Для земель Війська Запорозького (степова Україна) царський уряд вигадав назву “Новоросія”. Слобожанщина або Слобідська Україна охоплювала сучасну Харківську і частину Сумської, Донецької, Луганської областей, а також південь Бєлгородської, Вороніжської, Курської і частково північ Ростовської областей і в урядовій мові називалася “Слободской Украиной”. Для Сковороди “Малоросія” це тільки Полтавщина й Чернігівщина, але не Слобожанщина.
“У XIX ст. назву “Малоросія” розтягли на Волинь і Поділля. У російських шкільних підручниках з географії аж до самої революції територію Малоросії обмежувано шістьома губерніями: Волинню, Поділлям, Київщиною, Чернігівщиною, Полтавщиною і Харківщиною; натомість Бесарабія, Херсонщина,